Підтримуємо внутрішній туризм і подорожуємо в межах країни на авто, бонусом ще й незалежність від інших видів транспорту. Ми — сім’я з трьох осіб, двоє дорослих і дитина 6-ти років. Розповідаю про наш візит до Львова у рамках поїздки Київ-Львів-Сколе-Київ. Повідаю про те куди піти, де поїсти, що подивитися. Ми побували в Підгорецькому та Золочівському замках, у Львові за півтора дня відвідали: 5 музеїв, 4 історичні об’єкти, оперний театр, 3 ресторани та 1 кафе. Ви отримаєте готовий маршрут знайомства з містом і відмінний рецепт проведення часу. Фото додаються!

Початок поїздки і Підгорецький замок

Отже, із Києва ми виїхали рано, десь о 6-7 годині ранку, так ми змогли не тільки помилуватися красою мегаполісу, який ще тільки прокидається, а й прибути до Львова до обіду, точнісінько до заселення. Але туди ще доїхати треба, розповідаю про дорогу. Траса Київ-Львів відмінна, погано тільки на житомирській окружній, але не критично, і зараз там ведуться дорожні роботи (цікаво, що це роблять китайці і вздовж траси можна спостерігати борди з ієрогліфами). Їхали ми за допомогою гугл-мапи, попередньо задали маршрут. Заїжджали у Підгорецький замок (lvivgallery.org.ua/museums/muzey-zapovidnyk-pidgoreckyy-zamok) — ось туди від траси дорога погана, але відвідати однозначно варто!

Підгорецький замок

Особливо вразив собор — їдеш по кривій дорозі у глушині і тут — культурний шок і мега вау, не забудьте закрити рота 🙂 Він був побудований як родова усипальниця у 1752-1766 роках, зараз це діючий Храм св. Йосипа. Власне замок теж цікавий і пускають до середини зайти на огляд. Його будівництво велося у 1635-1640 роках, на замовлення гетьмана Конєцпольського. Це не тільки замок, але і фортеця за сумісництвом — він оточений по периметру фортифікаційними спорудами. У замку довга історія: часта зміна господарів, пограбування, руйнування, реконструкції — і по колу. За радянських часів і до здобуття Україною незалежності там навіть був туберкульозний санаторій. Переломний момент в його історії — 1997 рік, коли був створений благодійний фонд для його реставрації і, власне, початок її проведення. У майбутньому замок планують перетворити на музей інтер’єрів. Зараз відкриті для огляду кілька залів, в яких розміщені копії картин XVII-XVIII століть і архівні фото замку. До речі, проводиться міжнародна промоуція замку. Ми зустріли велику групу американців, як не дивно.

Ну що ж, відпочили гуляючи, отримали нові враження — час вирушати до Львова! За два тижні до поїздки, через booking.com я бронювала апартаменти в центрі міста, біля парку ім. Івана Франка. За добу — 1800 грн. Відмінний варіант для сімей із дітьми, там є хороший дитячий майданчик, є де погуляти. Квартира укомплектована всім необхідним для повсякденного життя, дуже тиха, але для нетривалого проживання можна знайти і простіше/дешевше житло, але шукати треба набагато заздалегідь. Минулого разу нам сподобався готель Jam, навпроти палацу Потоцьких — 1500 грн/доба за трьох людей + сніданки.

Що здивувало: 1) креатив у Львові на кожному кроці — центральна частина просто вражає! Всі ці монобрендові магазинчики та різні інші, кафешки знайдуть чим здивувати. Незабутня атмосфера! Я вже мовчу про архітектурну красу — естетичне мегазадоволення кожен приїзд. Також сміливо пірнайте в усі «секретні» ходи і відкриті двері, задовольняйте цікавість і отримаєте винагороду новими враженнями.

2) смішна ціна на яйця — там вони дешевше у 2,5 рази, якщо порівняти із ціною в столиці. Але, можливо, ми просто купуємо дорогі яйця 🙂

Львів. Вечір першого дня

У день приїзду ввечері вирушили ми на прогулянку, в сторону площі Ринок. Хочу зауважити, що у мене заздалегідь був розписаний план відвідувань цікавих місць, в основному, це були музеї. Готувалася за допомогою сайту tripadvisor.ru, але час роботи музеїв там вказано невірно, тому були проколи. Благо у Львові плани можна міняти хоч кожну хвилину, там завжди є чим себе розважити. Так ось, спочатку ми потрапили до підземелля Гарнізонного храму святих апостолів Петра і Павла (вул. Театральна, 11, вхід з проспекту Свободи). Для дорослих самостійний огляд — 20 грн, для дошкільнят — безкоштовно. Це на 100% аутентичне підземелля, історія якого почалася ще в XIV ст. Дуже атмосферно, ми були в захваті! Думаю з екскурсією там ще крутіше! Дочка просилася сходити туди знову, але нас чекали і інші підземелля) Ось посилання фб на їх сторінку, можна дізнатися час роботи, ціни, відстежити актуальні заходи: https://www.facebook.com/underjesuits/

Стародавній саркофаг

Далі постало питання з приводу вечері, чоловік і дочка тягнули у піцерію. Серйозно? У Львові так банально ще ніхто не вечеряв, — подумала я — ще б в МакДональдз сходили (на наступний день ми там обідали, чого вже там) На площі Ринок є Піца Челентано Рісторанте, туди ми і вирушили. Але увійшовши всередину, я відразу зрозуміла, що помилялася на рахунок банальності — нас зустріли кілька залів з авторським дизайном і всі у різних стилях, цікаво побувати у всіх, тераса на відкритому повітрі також є. Меню різноманітне, у ресторані яблуку нема де впасти — посадочних місць багато, але вільне пошукати доведеться. Здивувало вікно, де можна оперативно купити готову піцу, не заходячи до ресторану.

Львів. День другий

Наступний день за планом задуманий був дуже насиченим і він таким і виявився. Почали ми з Будинку вчених (вул. Листопадового Чину, 6). Це справжня перлина львівської архітектури. Будинок побудований за проектом віденських архітекторів у 1897-1898 роках, для клубу галицьких конярів, також відоме під назвою «Шляхетне казино». Воно прекрасне не тільки зовні, але і всередині — парадний атріум вражає своєю красою і майстерним різьбленням по дереву. Відразу хочеться намацати навколо талії пишну спідницю бальної сукні та відчути приємну вагу віяла. Здивували технічні стіни, якими легко можна перегородити залу і отримати дві кімнати. Загалом, це місце однозначно варто відвідати, воно без перебільшень прекрасне!

Далі ми пішли дивитися Оперний театр зсередини (пр-т Свободи, 28). Театр дуже знайомий всім зовні — витончена та елегантна будівля, одна з візитних карток Львова. Відкрили його 4 жовтня 1900 р., будували 3 роки і 4 місяці. Оздобленням театру займалися більше 30-ти художників і скульпторів, там є на що подивитися. Вхід на огляд досить не дешевий (80 грн дорослий квиток) і ми не змогли відвідати Дзеркальну залу, бо там йшла підготовка до заходу. У брошурі вичитала, що там працює Музичний салон, з репертуаром якого можна ознайомитися на сайті театру opera.lviv.ua (сторінка «Музичний салон»). А взагалі, ця зала використовується для відпочинку в перервах між діями вистави. Театр цікавий безумовно, але краще сходити туди на виставу, якщо є можливість. Побачити у всій красі, насолодитися його величчю сповна, відчути атмосферу.

Поруч із театром знаходиться Музей етнографії та художнього промислу, ethnology.lviv.ua (пр-т Свободи, 15). Він розташований в будівлі колишньої Галицької ощадної каси, про що значиться нагорі, а її будівництво було завершено у 1891 році. На даху сидить місцева статуя Свободи) Насправді купол прикрашає скульптурна група «Ощадність», яка символізує економічний прогрес Галичини, а факел в руці у жінки — символ вільної комерції. Будівля чудова не тільки зовні, всередині теж вельми цікаво, будучи у Львові недовго і звикнути до такої розкоші. Вікна прикрашають вітражі, цікаво, що один зберігся в оригіналі до наших днів.

Музей за кількістю та якістю експонатів входить до десятки найбільших музеїв України. Вражає колекцією творів декоративно-прикладного мистецтва Європи. Мене вразила колекція меблів, казково-прекрасної порцеляни — біля однієї вази я довго сиділа розглядаючи неймовірно тонку і ніжну роботу, насолоджуючись майстерністю автора. Також дуже сподобався зал з музичними інструментами — там можна не тільки подивитися, але ще й послухати звучання, за допомогою інтерактивного помічника. У цьому музеї кожен знайде собі щось. І у нього є ще один виставкова зала українського народного мистецтва за іншою адресою — пл. Ринок, 10, про який ми просто забули! Наступного разу треба обов’язково надолужити.

І настав той час, коли ми йдемо в Мак — час обіду! Він знаходиться зовсім поруч із музеєм. Дочка любить МакДональдз за іграшку в Хеппі-Мілі, справа навіть не в їжі. Не перестаю дивуватися, наскільки відмінна ідея і виконання! Скільки років безвідмовно працює. Ми любимо Мак за універсальність меню у всіх точках, швидкість обслуговування та клієнтоорієнтованість. Але не люблю за надлишок цукру в десертах і за вічну чергу в жіночий туалет. Нового я тут нічого не розповім) Йдемо далі.

Наступний наш пункт призначення — Таємна аптека за адресою пл. Соборна, 1 (secret.lviv.ua). Там є діюча аптека «Під угорьскою короною» і кожну годину водять екскурсію до свого підземелля. Де розповідають про аптечну справу, показують хімічний фокус і потім пропонують написати свій рецепт у книзі аптекаря, погуляти по підвалу, сфотографуватися, купити сувеніри. Перед спуском у підземелля знайомлять з історією аптеки і показують колекцію аптечного посуду, там можна побачити зразки тари відомих компаній на світовому ринку: Bayer, Vichi, Coca-Cola. Варто йти, якщо вам цікаво зрозуміти суть роботи перших аптекарів.

Насправді, в аптеку на екскурсію ми спочатку зайшли записалися і оскільки був ще вільний час, пішли до Церкви св. Андрія (Костел Бернардинів, пл. Соборна, 3а) і після — до музею зброї Арсенал (вул. Підвальна, 5; http://www.lhm.lviv.ua/ekspozyciyi/muzeyarsenal.html).

Отже, будівництво собору почали в 1600 році, зводячи над дерев’яним храмом, який розібрали після завершення будівельних робіт. Біля собору є ще монастир (будуватися почав одночасно із собором), і цей комплекс довгий час був зовнішнім форпостом системи оборонного укріплення Львова. Зараз у монастирі знаходиться державний архів, який є одним з найбільших архівів Центрально-Східної Європи та найбільшим в Україні. Найбільш ранні документи архіву — пергаментні грамоти 1176-1800 років (Берестейська унія, наприклад). Вражає.

Собор висотою 22 метри, поряд із ним знаходиться вежа-дзвіниця — 38 м. Зараз це діючий греко-католицький храм. Перебуваючи поруч із ним та всередині, буквально шкірою відчуваєш його велич. Внутрішнє оздоблення собору — це щось, неймовірно багате. Інтер’єр храму був розписаний у 1738-1740 роках монахом-бернардинцем, учнем італійського художника. Також збереглися 17 дерев’яних вівтарів, виготовлених у 1630-1640 роках двома майстрами. Є ще там орган на 1700 труб і 32 регістра. Загалом, це місце обов’язково відвідати і приділити належну увагу, не так як ми, наскоком.

Потім ми пішли в музей Арсенал, який знаходиться в приміщенні реального арсеналу, пам’ятки архітектури XVI століття. В експозиції представлені різноманітні зразки зброї і захисту, можна простежити історію розвитку з XI століття до початку ХХ століття. Музей для хлопчиків я б сказала, але дівчаткам для загального розвитку теж можна піти пороздивлятися. О, а особисто мене, як маму, здивував стенд із зразками зброї для дітей. І прямо під Арсеналом знаходиться легендарна львівська «Реберня» — ресторан, і туди стоїть черга!

А ми зайшли у «Львівську майстерню шоколаду» (вул. Сербська, 3). Слухайте, мені вже самій набридло слово «вражає», але про 6 поверхів цього закладу інакше не скажеш! На першому поверсі кафе і заодно можна спостерігати за процесом виготовлення шоколаду, на другому і третьому поверсі — магазин, де можна купити всілякі види шоколадних ласощів; четвертий, п’ятий поверхи — кафе і на шостому — літня тераса. Є ігрова кімната для малюків. Проводять майстер-класи з виготовлення шоколаду, записуватися треба заздалегідь. З вікон кафе видно заклад з автомобілем на даху.

Ви думаєте це все? Нііі) Ми рушили у напрямку до площі Ринок, дуже ще хотілося відвідати Аптеку-музей (вул. Друкарська, 2). Вона працює з 1735 року і до цих пір, є найстарішою аптекою міста Львова. Під час реставраційних робіт аптечному комплексу повернули вигляд епохи середньовіччя. До аптеки приєднали старовинний флігель відреставрованого будинку (пам’ятка архітектури XVI-XVII століть), кілька кімнат і цілу галерею підвалів — що дозволило створити унікальний музейний комплекс. Йти краще з екскурсоводом, щоб розібратися у темі, але і самим можна пройти — насолодитися стародавньою архітектурою.

Коли виходиш з Аптеки-музею, то прямо навпроти знаходиться невеликий Музей скла (glassmuseuminlviv.org). Вхід коштує 20 грн за дорослий квиток. Огляд займає небагато часу і досить цікаво. Там же можна купити скляні вироби. Приміщення підвальне і вже цікаво тільки через це туди спуститися.

Але і це ще не все! Чесно, у мене сили вичерпалися, але чоловік і дочка вирішили на Ратушу піднятися! Звідти відкривається чудовий краєвид на місто, суцільне задоволення, але зайти туди ой як не просто. Тому, хто хоч трохи сумнівається у своїх можливостях — відразу ні, навіть не намагайтеся. Вежа ратуші висотою 65 метрів (20-ти поверховий будинок, приблизно). Будівництво ратуші і її існування має дуже довгу історію, це навіть нудно читати, скільки разів вона горіла або руйнувалася іншими способами і, відповідно, перебудовувалася. Єдине, що залишається непорушним — вона завжди була місцем дислокації центральної львівської міської влади. Вхід до ратуші вільний, але піднятися на вежу коштує грошей і чималих зусиль. Перших чотири поверхи — легше простого, ще цікаво, що кам’яні сходи від незліченної кількості ніг, що ходили ними, придбали характерну виїмку на найпопулярнішому місці — уздовж поручнів. І коли ви дійшли до каси, ось після неї починається найцікавіше. Сходинки вузькі, розминутися часом із зустрічним потоком туристів складно, перепочити ніде, душно і підніматися дуже високо. Але коли ви доберетеся до заповітних дверей, що ведуть на оглядовий майданчик, то пробачите собі нерозсудливе рішення туди лізти. Ви у захваті. Крапка.

Далі ми побігали крамничками площі Ринок і околиць — я у захваті від маленьких магазинів, та ще й зі смаком оформлених. Вітрина, що найбільше запам’яталася, серед побачених мною, у «Львівської майстерні карамелі» (вул. Краківська, 18). Це справжня казка — центральна площа вигаданого містечка зроблена з різнокольорового скла і паровозик їздить по колу, естетичне задоволення від споглядання.

Ну що, день підійшов до завершення! Повечеряли ми в одному з ресторанів національної кухні біля площі Ринок — “Міжнародний Вареничний фонд” (вул. Катедральна, 3). Нічого особливого, хотіла б я сказати, але коли вийшли, побачили кухню ресторану, на якій готують їжу — виявляється, за процесом можна спостерігати з вулиці. Наш чек на трьох склав 515 грн (наприклад, порція хінкалі з м’ясом — 87 грн).

Кінець подорожі і Золочівський замок

На наступний день ми планували вранці сходити ще до собору св. Юра, який теж дуже люблю за красу, але після ударної прогулянки напередодні, не пішли. Нас чекало Сколе і гірські вилазки! Про це вже в наступній розповіді. Тут ще розповім про Золочівський замок (http://lvivgallery.org.ua/museums/muzey-zapovidnyk-zolochivskyy-zamok), в який ми заїхали на зворотньому шляху зі Сколе. Він знаходиться в 20-30 км від Підгорецького та їх з’єднує жахливої ​​якості дорога — тримайте ваші капелюхи! Зі Сколе ми їхали до Львова, а потім на Тернопіль до Золочева, а щоб виїхати на трасу Київ-Чоп, ось як раз треба їхати по вибоїнах повз Підгорецький замок. Ці замки можна подивитися і за один день, на шляху до Львова, якщо не плануєте ввечері гуляти містом. Тоді з траси Київ-Чоп повернути до Підгірців, оглянути замок там і продовжити шлях до Золочева. Прямо на вході в Золочівський замок є ресторан, де можна підкріпитися і з новими силами відправлятися на огляд. Далі виїжджати на тернопільську трасу і їхати до Львова. До речі, з цієї траси відкриваються незвичайні пейзажі — дорога знаходиться на узвишші і видно у далечінь на багато кілометрів, милуйтеся!

Отже, Золочів. Стан замку і його експозицій набагато кращий за Підгорецький. По-хорошому, на нього треба виділити години дві як мінімум, є на що подивитися, ми ж пробігли галопом — ще чекала довга дорога до Києва. Замок був побудований 1634 року на замовлення Якуба Собеського, батька короля Речі Посполитої Яна Собеського. Протягом століть замок встиг побувати оборонною спорудою, королівською резиденцією, маєтком, в’язницею і навчальним закладом. Поруч з Великим замком розташований Китайський палац, в ньому розташований Музей східного мистецтва, з досить незвичними експонатами — я там навіть мумію бачила. У Великому палаці дуже велика експозиція на різні теми: історія замку, тюремний час, період реставрації; на другому поверсі — історичні інтер’єри; у підвалі — привезені зі Львова частини старовинних будівель, що відвалилися. Цікавий факт — в замку була каналізація! І без загадок не обійшлося, на територію привезено величезні камені з древніми написами, які не розшифровані до цього часу! В цілому, над цим замковим комплексом добре і багато попрацювали в плані реставрації. Мені було цікаво вивчати цю тему в музеї і порівняти було/стало. Хочу повернутися знову з більш тривалим візитом. Наступна розповідь буде про Сколе. Так що далі буде

Бонусом:

Що взяти в дорогу дитині? Їхали ми з 6-ти річною донькою, тому дуже актуальне питання — як забезпечити комфорт і розваги у поїздці. Мастхев у дорозі: сонцезахисні екрани на вікна авто, таблетки від захитування, вода в пляшці з трубочкою, вологі серветки, ємність з швидким перекусом (печиво, сухі сніданки) і, звичайно ж, «паличка-виручалочка» — планшет з мультиками.

Лайфхак: Що робити, якщо немає тримача для планшета? Берете паперовий пакет (з ручками) потрібного розміру, вирізаєте вікно для планшета, скотчем робите пакет пласким і засовуєте планшет всередину — це нехитре пристосування кріпите за допомогою підголовника переднього сидіння. Не дякуйте! 😉

Романовська Таїсія