Тривога старшого покоління — це якийсь бич суспільства, їй-богу. У кожного третього мого знайомого, чиї батьки ще в доброму здоров’ї, обов’язково є тривожний родич. Приводи для тривоги є завжди і у всіх, але те, що відбувається зі старшим поколінням — у мене болить душа. Люди, які все життя звикли вважати, що газета “Правда” — це правда, а те, що знімають на відео — стовідсоткова правда, просто не здатні критично ставитися до інформації і не приміряти її на себе. Тривожний родич — це той, хто зателефонує з Липецька до Києва, щоб попередити, що можливі шквальні вітри, і що потрібно поберегтися, а краще — запаралонити металопластикові вікна і, про всяк випадок, пересунути до них диван. Все може бути. Така людина читає багато ЗМІ, і оскільки не звикла з молодих років все фільтрувати, як це вміють останні два-три покоління, її система дає збій — все насправді, інакше навіщо про це писати? І не тільки погане. Навіть калорії, які не засвоюються з рідини — реальність, тому що “блогер написала” (с).

Тривожний родич настільки наляканий і переповнений усім, що проникає в його голову, що дзвонить не поспілкуватися, а “злити”. Він розповідає, що швидше за все хворий на рак, тому що випадання волосся на спині це симптом якоїсь там міобластоми. Його не хвилюють аргументи, що термін означає щось доброякісне, він не бачить авторитетів серед тих, кому телефонує. Його не переконує ваш диплом лікаря, він знає, що у нього — рак. Або дзвонить, щоб сказати дружині троюрідного племінника своєї тітоньки, яка тільки народила, що синдром раптової дитячої смерті небезпечний для кожного немовляти, і йому можна запобігти, якщо класти дитину спати в коробку. Я зараз не жартую, обидва приклади — з життя. Про порчі, вроки, і всяке таке, на чому роблять кар’єру “бабки”, до яких ходять тривожні родичі — теж туди ж, тривога щодо всього нез’ясовного іноді застилає очі навіть тим, хто відносно недавно мав критичний погляд на життя. А тепер це торкнулося вас. Що з цим робити? Ось питання, яке чую від клієнтів частіше, ніж питання “коли я вийду заміж?”. І це дивно. Робити що? Родича врятувати неможливо — він “пішов по похилій”. У сенсі, зробив вибір.

Як врятуватися самому — ось актуальне питання. Тому що це важко, постійно заспокоювати, переконувати, аргументувати. Все, що відбувається з родичем, вже описав Висоцький у пісні “Слухи”, тільки там тривогу сіяли бабусі-сусідки, а в нинішній час це все робить інтернет, телебачення … Якщо раніше можна було для зняття тривоги заблокувати деякі канали на ТБ в будинку своїх батьків і залишити нешкідливий енімал пленет, дискавері, культурні канали та мультики для онуків, варто було тільки відключити новини 24/7, то зараз їм можна хіба що поставити в браузері блок від порно. Хоча їй-богу, краще порно, ніж оце все — “тривога-фм” цілодобово.

Розбираємося. Проблема тривожного родича в тому, що він не “фільтрує”. І навіть вищенаписане про формування контенту для цієї людини нами говорить про те, що якщо не відфільтрувати за нього, то сам він не почне. “Прошивка” у людей така — все, що мозок сприймає, він обробляє. Важливо — ми ті, хто сприймає все, або ті, хто фільтрує що сприймати?

Все, що можна зробити для себе в стосунках з надмірно тривожною людиною — не включатися в текст. Це як спіраль — кожне обговорення теми, що хвилює вашого тривожного підопічного, тягне за собою новий виток його стурбованого тексту. Психотерапія — добре, але не варто влаштовувати її прямо за столом. Фішка в тому, що чим далі заходить обговорення предмета хвилювання з людиною, яку хвилює ВСЕ, тим гірше. І для неї в тому числі. Промовляючи (читаємо “зливаючи”) свої страхи співрозмовнику, він включається у це знову і знову, і може навіть краще іноді пригальмувати коней, і не продовжувати спілкування на ці теми — з екологічності по відношенню до себе (вам точно не потрібна тонна чужих побоювань), а так само з міркувань гуманності по відношенню до родича. Бабуся-гіпертонік, коли перекаже “останні вісті”, природно, сповнені позитиву, схопиться за серце з більшою ймовірністю, ніж якщо її увагу переключити нехитрим: “Нумо, бабусю, я покажу тобі фотки троянд в саду Павлуші”.

Важливо: багатьом дуже потрібно перебувати “в курсі справи”. У таких навіть вітання людям звучить на кшталт: “Що новенького в світі відбувається?”. Вам що, свого мало? Допитливість щодо скороминущих новин дуже часто формує зайву тривогу.

Що ще можна зробити? Оберігатися. Серйозно. Дотримуватися профілактики, це може статися з кожним з нас. Як не стати тривожним родичем — це актуальніше, ніж здається. Мій знайомий, майже ровесник, виніс мені мозок одного разу в автомобілі щодо дистанції, якої я повинна дотримуватися з іншими учасниками руху. Не попросив їхати трохи далі, а саме виніс мозок: “Так значно більша ймовірність аварії, дурненька, я не хочу щоб ти розбилася, ти почитай статистику, чп-інфо, і взагалі, у тебе працюють подушки безпеки?”. Я тоді чесно пригальмувала, мені не шкода, але в дійсності знаходитися з людиною, чий рівень тривоги формує такі ланцюги думок, мені дискомфортно в реальному житті. На швидкості 30 км на годину по місту, будемо чесні, треба вміти взагалі врізатися, не кажучи вже про розбитися.

Формуйте поживу для свого розуму! Всі, від кого можна відписатися в фейсбуці з їх поганими новинами — нехай йдуть далеко. Публікація, куди ви вкинули комент — наскільки ймовірно, що буде тисяча повідомлень про якихось хейтерів, що будуть там під ним гадити? Ймовірно? Відписатися, не роздумуючи. Це підтримує певний рівень тривоги — а що напишуть у відповідь, а що напишуть он тій бабі, яка написала провокаційно і т.д.

Дивна історія, але в природі тварина, яка чимось перелякана, біжить ВІД страху, а не до предмету страху. А у нас, людей — навпаки. Що робить тривожний родич, коли почує новини про війну? Правильно, піде клацати канали де скажуть що-небудь ще. Це суперечить законам природи. Страшно — біжи. Не подобається звук, запах, консистенція ґрунту, інформація, яка засмучує — біжи. Навіщо ми ліземо в те, що створює нам тривогу? Померла знаменита актриса — гуглимо похорон, причину смерті, час зупинки дихання — навіщо? Фільтрація контенту, що здається просто цікавим і нешкідливим — ключ до безтурботності. Якщо я бачу назву статті, і вона мене бентежить, наприклад: “Від цього гинуть люди!!!” або “Увага, знайдено найстрашніший токсин!”, — я намагаюся якомога швидше цю публікацію приховати. Чому? Тому що “те, про що ми не відаємо, не дозволяє нашому серцю страждати”. Хтось загинув — це неминуче, допомогти не можу, гортаємо далі. Комусь потрібна допомога, далі описані деталі, а я знаю, що не допоможу — гортаємо далі. Це цинічно, але це власне душевне здоров’я і міцний сон. Люди, у яких на сторінці занадто багато допомоги бездомним собакам і оголошень про збір коштів на фонд бездомних — викликають багато поваги, але, зізнаємося собі — з ними не завжди дуже легко спілкуватися, контент, який на вас зливають, в більшості своїй, негативний. Та й після перегляду таких сторінок за ранковою кавою, настрій псується якось сам собою. Пора зізнатися собі в своїй не всемогутності, що нам не врятувати всіх, що у нас є ліміт милосердя, і що нічого розпорошуватися на кожного стражденного. «Світячи іншим згораю сам» — чудово, але навіщо?

Просте правило: “чим удобрювали — те і виросло” — дуже працює в інформаційний вік. Багато політики, волонтерства, паніки щодо масових катастроф в стрічці знайомого — я можу на 80% бути впевнена, що людина курить, хвилюється, має більше зморшок на обличчі, ніж могла би, і точно стурбована речами, на які не може вплинути. Навіщо? Навіщо витрачати своє життя на це? Таке питання я часто задаю тривожним родичам. Навіщо ви читаєте про те, що діти випадають з вікон? Щоб поспівчувати, а потім стурбовано дзвонити молодим знайомим мамам? Навіщо ви читаєте про бранців, укуси павуків, побиття, тюремний статут в Малайзії? Ви можете щось із цим зробити або плануєте насправді щось в цьому поламати? Ні.

Люди, що присвячують життя цим проблемам — це одне. І це прекрасно і почесно. Вам — респект. Але ті, хто просто проходив повз — бережіть себе, йдіть повз. Бережіть близьких. Ідіть мимо. Онуку краще спекти пиріг, ніж розповісти його матері про синдром раптової дитячої смерті і про те, що діти вмирають, надягаючи на голову целофановий пакет.

Найважливіше правило по боротьбі з тривожністю всередині себе — якщо контент викликає негатив, припиніть споживати контент. Після жахів погано спите — припиніть дивитися хоррор. Хвилюєтеся, чим закінчиться історія в серіалі настільки, що не можете спати — краще не дивитися на ніч. Концепція по боротьбі з інформаційної тривогою така — дбайте про себе.

У кожного свій поріг настання тривоги і страху. Це не соромно — відписатися від групи допомоги онкохворим дітям, якщо ви потім не можете їсти і спати. Якщо хочеться бути корисним — перевели гроші, відписалися. Все.

Важливо! Одна і та ж інформація діє на людей по-різному. Я завжди прошу в таксі вимкнути новини, тому що вони мене бентежать. Я не їжджу з людьми, у яких постійне “бла-бла-радіо”, про те що ціни, ринок, зростання, занепад, борги, війна. Я дуже поважаю всі ці процеси, але я всього лише жінка, яка хоче бути в затишку і теплі. І хтось живе цими новинами, працює в цій сфері і йому НОРМАЛЬНО. А більшість, звісно, слухають, а потім з цього формують свій внутрішній світ і зливають це в зовнішній — сіпається око, зате все знає про відставку якогось чергового пінгвіна у верховному суді. Або де там у відставку йдуть?

Можливо, соромно бути “не в темі” і, як правило, тривожний родич дуже здивований, що ви ще не в курсі цієї приголомшливої ​​історії, але з часом звикаєш жити трохи відлюдником — краще не в темі, зате волосся сивіє не раніше часу.

Все на світі — вибір. Вибір між тим, чи перебуваєте ви в клані “знаю всі новини”, або все-таки ви серед людей, які відмовилися від пересичення інформацією на користь власного спокою.

Давайте зробимо так, щоб наші онуки і діти, дивлячись на вхідний від нас виклик у телефоні, раділи, що зараз буде приємна розмова, а не зітхали, закочуючи очі: “Починааається” .…

Сімейний психолог, психотерапевт Василіса Левченко,

е-mail: vaseleese@gmail.com

Переклад: Таїсія Романовська

Напишіть відгук