Посмішка … Які смисли та енергії приховані в цьому простому мімічному русі? Чому ми посміхаємося? Для чого?

Ми звикли, що посмішка — це надійний інструмент взаємодії зі світом. Можливо, для когось посмішка — це засіб прояву схвалення, хтось використовує її як інструмент маніпуляції. Або це спосіб здатися доброзичливим, а може проявити сарказм. Хтось загрозливо посміхається та злісно скалить зуби, задумуючи не добре. Для когось посмішка — це можливість сказати світові, що я відкритий і приймаю тебе. А хтось одягає маску усмішки, щоб приховати справжній стан болю або подразнення. Комусь важливо посміхатися близьким і рідним, щоб вони відчували підтримку. Хтось посміхається тому, що є Внутрішній Стан, який так і пре назовні, стан радості та гармонії. І цьому комусь просто добре, і посмішка — це внутрішнє сяйво, яким хочеться ділитися і це відбувається природно. Посмішкою ми можемо проявити почуття, а можемо і приховувати їх під маскою натягнутого вишкіру.

Сьогодні я прокинулася і стала розмірковувати над тим, як багато можемо сказати посмішкою і яка вона буває різна. Але з якою б метою людина не використовувала посмішку, перш за все, вона її внутрішня підтримка! Посмішка осяює душу зсередини. Вона дає сили і сенс. Вона полегшує наші стани. Вона дозволяє промінцю сонця пробиватися з нашої душі назовні, зачіпаючи оточуючих.

Обіймаючи свою кішку, я посміхаюся, розуміючи, що зараз я це роблю для себе. Мені добре. Я відчуваю тепло і стан наповнення радістю. Може це і є щастя, а посмішка лише його вісник? Адже ми посміхаємося коли боляче, коли страшно, коли сердимося, коли добре, коли задоволені, коли впевнені, коли вийшло, коли приємно. Коли вітаємось і коли проводжаємо. Посмішка полегшує важкі стани і наповнює радісні.

Чи можливо постійно посміхатися? Ні. Але можна прагнути стану внутрішньої посмішки. Можна сміятися, можна гордовито обдаровувати посмішкою, можна світитися нею зсередини, а можна весело і щедро дарувати її оточуючим.

Я сьогодні задумалася над тим, як часто я хочу посміхатися і як часто посміхаюся. І зрозуміла, що посмішка — це важлива частина мене. Це те, що допомагає мені залишатися собою навіть у важких ситуаціях. Вона зігріває і наповнює. Вона дозволяє бути щирою. Хоча я довгий час жила з фантазією, що маска смутку й печалі змушує людей бути уважними до мене, піклуватися про мене, дозволяє бути ближче і глибше розуміти біль інших. І чомусь саме сьогодні вночі зрозуміла, що все що мені потрібно, щоб бути ближче, це посміхатися … посміхатися щиро всередині і ділитися цим. І тільки тоді я зможу створювати простір, в якому світ не повинен піклуватися про мене, я зможу це зробити сама. І тільки тоді є можливість, пропускаючи турботу через себе, віддавати її світу.

Як часто ми знаходимо приводи посміхатися тією самою щирою і відкритою посмішкою, від якої стає тепліше в найхолоднішу погоду? А й справді, на вулицях часто можна зустріти похмурих і понурих людей, серйозних і значущих, які поспішають у своїх справах і не помічають, що навколо так багато приводів зупиниться і посміхнутися. Посміхнутися випадковому перехожому та заразити його промінцем радості. Посміхнутися горобцям, які шумно стрибають по гілках. Посміхнутися яскравій і барвистій осені. Посміхнутися ніжній та ажурній зимі. Посміхнутися спекотному літу і веселому сонечку. Посміхнутися квітучій весні. Посміхнутися птахам, що вільно парять у повітрі. Посміхнутися сріблястим промінчиками дощу, що падають з неба. Посміхнутися дитині, яка незграбно перетинає калюжу. Посміхнутися … Та хіба мало приводів посміхатися? Головне тільки захотіти! І можливо тоді простір з вдячністю відкриє інший світ, в якому буде більше світла, більше фарб і радості, більше душевного тепла і розуміння.

Арт-терапевт, спеціаліст по роботі з метафоричними картами Олена Долгова,

E-mail: Elenka.dolgova@gmail.com

Напишіть відгук