Скільки шукаємо рецептів «як жити далі», скільки знаходимо — все даремно, бо нами керують конгіціі, такі штуки, які автоматично видають реакцію на стимул. І начебто знаєш, що ось тут би заткнутися — але ні, ні, знову і знову кажеш чоловікові вже щось звичне, від чого саму коробить. Те, що мама говорила татові або те, що почула десь в чиїйсь родині …. Автоматично, день за днем, крок за кроком відносини йдуть в нікуди … Що робити?

Це схоже на математику — формулу читала, але не вивчила. І на контрольній розвязуєш за звичкою. Зараз я все-таки напишу залізні, незаперечні правила і те, як робити не треба. Частково, це пам’ятка для мене самої. Частково, це мої висновки. Частково, це збірні істини з книг і досвіду.

Ми робимо як завжди тому, що знаємо реакцію, і тому, що робили так і вчора, і позавчора. Тому що бачили як це роблять інші. Просто ще не прийшов той момент, після якого вже втрачати нічого, і тому новим навичкам ми говоримо «ні». Поки ще є що втрачати, ми не пробуємо нову тактику, адже стара абияк працює. Але … Криво, косо, погано. Тут ризик: або змінюється кардинально все, або пропадає прахом теж все.

Ось ці правила. Я обіцяю собі їх читати знову і знову, поки вони не витіснять старі патерни.

1. Форма подачі інформації. Я постійно говорю: «Ти знову …». Кажу і замовкаю на півслові, навіщо кажу? Тепер обіцяю собі мовчати. Це сенсу говорити немає, бо що зроблено, то зроблено.

2. Я обіцяю собі більше не «гасити» свого чоловіка за те, чого вже назад не повернеш. Я обіцяю думати, що ми разом з цим будемо робити, не дорікаючи. Якщо рішення прийнято — так було потрібно.

3. Він має право не хотіти. Я запланувала за нас обох, він запланував інше для себе. Я не кричу, що він «зламав мені все життя», «зіпсував вечір», «запоров сюрприз». Я знаю, що в майбутньому від слів «вечір», «життя», «сюрприз» він буде тільки нервово смикатись. Якщо у нього інші плани, значить я сама винна, що не узгодила свої заздалегідь. «Я думала, що ми …» — ще не піддаю сумніву, але буду вчитися. Чи точно «ми»? Ти — це ти, я — це я. Ти не вмієш читати мої думки. Я не вмію читати твої. І так буде завжди. Потрібно домовлятися, а не вирішувати за двох.

4. Він має право відпочивати без мене. І, як не сумно, від мене теж. Я можу використовувати це як привід для сварок і докорів, знецінювати і ревнувати, а можу використовувати цей час з користю для себе. Не обов’язково чекати його вдома з трьома стравами на обід — адже він не просив, так буде хотітися докоряти ще більше. І від цієї даремно виконаної роботи нестерпно буде боляче, гірко, сумно. Як так — йому не треба від мене нічого? Треба. Свобода провести час по-своєму, і повернутися туди, де за це не будуть тикати носом. Жінці, в такій ситуації, потрібно усвідомлено зробити вибір на користь справ для себе, і тоді всі залишаться у виграші, і нікому не буде образливо. Здається, цей пункт — вагомий привід почати себе любити, без самовідданості заради чоловіка.

5. Я більше не починаю сварку через ті вимоги по відношенню до чоловіка, що не виконую сама. Якщо мені можна приходити на початку першої ночі, значить і йому можна (як виняток, звичайно). У нас рівні права. Якщо мені можна мати незаміжніх подруг, то я не тикаю йому дружбою з холостяками. Якщо я хочу щось від партнера — я подаю приклад, а не дорікаю. Не «знову пляма на сорочці!», а «я люблю, коли до мене на зустріч людина приходить одягненою охайно, і сама завжди за цим стежу — хочеш, я заперу?».

6. Я не лізу робити нічого сама. Чоловікові приємно зробити для мене. Якщо він хоче допомогти, я більше не буду його відмовляти. Хоче нести мій рюкзак — будь-ласка! Хоче розморозити холодильник — не питання. Хоче лагодити машину, в якій я розумію більше нього — нехай, чим би дитя не тішилося. Я роблю тільки те, що мені подобається, з того, що мій чоловік не хоче робити сам. Я забула фразу «та давай я зроблю». Поки пробує сам і допомоги не просить — я не «каструю» його ініціативу. Якщо ми обидва не хочемо чогось робити, можна спробувати когось найняти або кинути жереб. Скандали в побуті — хіба вартий того цей неприбраний сухий букет?

7. Я не даю більше посилів, на кшталт «не можу без тебе», це призведе до того, що я назавжди втрачу рівність і завжди буду «жертвою». Я не хочу бути жертвою. Мені не потрібні таблетки, щоб «навчитися спати без нього», і мені не потрібно «залишся за всяку ціну». Якщо хоче побути один — чудово, нехай сам потім думає як повернутися. Я сприймаю його відчуженість як шанс зробити щось для себе і відпочити, а не як кінець світу. Я — самодостатня. Так чи інакше доведеться цього вчитися. І не потрібно плутати із «все можу сама». Можу. Але не хочу.

8. Не лізу конкурувати. Навіть якщо знаю краще. Навіть якщо можу поправити і знаю істину. Людина не питала — людині інформація не потрібна. Я відтепер не роблю зауважень. І не вичитую. Дитину — виправлю, чоловіка — ні. Якщо це дратує мене, значить, це мої проблеми. Чоловік — не дитина, як про це прийнято жартувати в інтернетах.

9. Якщо мій чоловік вирішує комусь надати допомогу, я тепер буду їм пишатися, а не ревнувати. Значить, або я мало прошу, і у нього залишається енергія витрачати турботу на зовнішній світ, або він просто за своєю природою супермен, і мені потрібно, крім постійного вигадування катастроф, які він прийде і вирішить, ще й навчитися пишатися, і махати йому хусткою з вікна, коли в черговий раз він поїде у справах національної безпеки.

Складно — капець. Але щастя — це взагалі складно. Просто щось потрібно прийняти як належне. Тільки б не запізно …

P.S. А ви хочете мати рацію, або бути щасливими?

Сімейний психолог, психотерапевт Василіса Левченко,

е-mail: vaseleese@gmail.com

Переклад: Таїсія Романовська

Напишіть відгук