Насичена шестиденна програма походів по Сколівському району: Скелі Довбуша, водоспад Кам’янка, Журавлине озеро, Тустань, водоспад Гуркало, гора Лопата, водоспад Лазний, водоспад Сопіт. Також поїздка на: водоспад Шипіт, озеро Синевир, в центр реабілітації бурих ведмедів. Плюс лайфхак по навігації, поради з екіпіровки і правил поведінки в лісі; короткий опис готелю, в якому ми зупинилися. Стаття розбита на дві частини, продовження тут: посилання. У другій частині, серед інших об’єктів, прогулянки по «диких» місцях туристичного інтересу — водоспади Гуркало і Лазний, які ви не знайдете в жодному путівнику.

І так, продовжую розповідь про літню автомандрівку із Києва. Про заїзд до Львова і проведені там вихідні я писала раніше, можна прочитати тут: http://talantime.com.ua/uk/uikend-u-lvovi-na-avto-iz-kyieva/ Їдемо далі! Наш пункт призначення — містечко Сколе. Вибрали його, бо ще не бували в цій місцевості, там більш неходжені туристичні місця і багато природних цікавинок відносно поруч. Вмикаємо Гугл-навігацію і вибираємося із центру Львова на трасу Київ-Чоп, їдемо по ній до Сколе — це 110 км, півтори-дві години за часом. Їдемо уважно, дотримуючись швидкісного режиму, бо дороги в тому регіоні петляють, ніколи не знаєш, що чекає за наступним поворотом, особливо в селах — дитина на узбіччі, мандрівна бабуся або мама з коляскою — тротуари, як правило, відсутні. При в’їзді у Сколе, праворуч на пагорбі, вас будуть зустрічати ці хлопці:

День перший. Лайт-версія

Це понеділок, день приїзду, після досить насичених вихідних у Львові, тому особливо не напружувались — влаштували легку оглядову екскурсію по Сколе. Підійшли до входу в Національний природний парк “Сколівські Бескиди” і вивчили інформаційні плакати. Зайшли трохи вглиб лісу, по мальовничій асфальтованій дорозі, до її кінця, уздовж невеликої річки Павлів Потік. Милувалися краєвидами після дощу.

День другий. Ударний

Скелі Довбуша

Були ми на однойменних скелях в Яремче, так ці набагато цікавіші, скажу я вам, хоча яремчанські теж сильно люблю — дуже мальовничий шлях до них. Тут же нічого особливого, зате вау-ефект в кінці шляху. Але про все по порядку.

Як дістатися: початок маршруту — село Труханів, його південно-східна околиця (GPS координати: 49.039420, 23.660021). Машиною можна доїхати до узлісся. Потім йти на північ уздовж лісу по грунтовій дорозі (якщо стояти обличчям до лісу, то це наліво), перейти струмок і починати підйом. Загальна довжина маршруту — 2,1 км, більшу частину вгору. Скелі розташовані на верхівці гори (координати GPS пункту прибуття: 49.043560, 23.681444). Час підйому десь півтори години. Перепад висот +120 м. По дорозі заїдають комарі, зупинитися складно, рух рятує.

*******************

Піднявшись нагору, ми побачили: приємну велику галявину для відпочинку, лавочки, міні-церкву, продаж традиційних карпатських сувенірів і китайського непотребу, куди ж без нього. Познайомилися з місцевим хлопцем-продавцем, але виявилося, що він ще й екскурсовод відмінний. За 250 грн. він провів нас всіма секретними ходами і печерами, одночасно розповідаючи цікаві факти про навколишню природу, історичні відомості та місцеві легенди. Самостійна прогулянка точно не принесла б стільки задоволення.

І трохи фактів. Скелі Довбуша знаходяться на висоті 668 м над рівнем моря, це скелясті виступи каменів-пісковіків висотою до 80 м, які виникли 70 млн років тому на дні древнього океану. Люди використовували ці скелі з Х ст. в якості житла, фортеці та як сакральний об’єкт. До таких висновків дійшли вчені, які вивчали вибиті в каменях печери, пази для брусів, ступені. Після проведення розкопок у 1969 р. стверджують також, що тут за часів Данила Галицького, на рубежі XII—XIII століть, була фортеця. На скелі можна побачити величезну морду лева, зображення цієї тварини широкого використовувалося в геральдиці того часу. І за легендами, у XVII — XVIII ст., тут організували свій табір опришки.

На фото ви побачите печери, але складно оцінити їх розміри. Тому опишу детальніше, але в той же час дуже коротко. Перша печера зліва, має вхід висотою 1,6 м, довжина печери — 6,5 м, ширина — 4 м, висота — 2 метри. Печера по центру ще більша, а четвертою її стіною була кладка. У цьому скельному комплексі взагалі було багато добудованого вручну — як з дерева, так і з каменю. Ще навколо цього масиву скель був вал висотою до 6 м і рів глибиною метрів 5, для входу використовували перекидний міст. Що ще цікаво, зверху є колодязь, глибиною 6 м, а над ним збереглася аркова кладка. Швидше за все, це була в’язниця, бо води в цьому колодязі немає і не було. Дуже зручно, охорона не потрібна.

Коли йшли, купили книжку про це місце і за вимогою шестирічної принцеси-воїна — дерев’яний меч з рожевою рукояткою.

Водоспад Кам’янка та Журавлине озеро

Відразу після скель поїхали на водоспад на річці Кам’янка — красивий, потужний, повноводний. Поруч є сувенірний міні-ринок і якась точка харчування, пахло смачно. Не заходили, бо підкріпилися в кафе біля траси — не знали чи знайдемо ми їжу ще десь. Біля водоспаду затрималися ненадовго, зробили фото і вирушили далі.

Як дістатися зі Сколе: по трасі Київ-Чоп до села Дубина, там поворот на Кам’янку. Далі дорогою через КПП (GPS: 49.051733, 23.540531), аж поки не побачите водоспад (GPS: 49.033566, 23.564332).

Щоб доїхати до озера, від водоспаду Кам’янка проїхати 600 м вгору по дорозі, далі підніматися по стежці.

GPS, початок маршруту: 49.033063, 23.568565

Довжина маршруту: 350 м. Перепад висот: +50 м. Час мандрівки близько 10-15 хвилин.

*******************

Коло озера зроблено оглядовий майданчик із дерева. Там дуже тихо, спокійно. Можна порелаксувати споглядаючи озеро і пейзажі навколо. Цікаво спостерігати за мешканцями води: пуголовками, тритонами, ящірками. Там їх безліч.

Ще вгору по річці від водоспаду Кам’янка є джерело Жива Вода. Так ось, скільки ми перепробували води з різних місць цього регіону, тут найсмачніша! Але роздобути її не просто — річка змила міст, тобто переходити до джерела тільки вбрід. Оскільки річка повноводна і швидка, то це навіть не вбрід, а перестрибуючи з каменя на камінь — заняття для любителів екстриму.

День третій. Ще більш активний, ніж день другий

Після сніданку вирушили у Сколівський історико-краєзнавчий музей, який знаходиться в красивому історичному будинку — віллі Терлецького (вул. Д. Галицького, 52; GPS: 49.033298, 23.507185). Відвідати рекомендую, вхід коштує незначну суму — 10 грн., зустрінуть як дорогих гостей, ще й екскурсію проведуть. Музей невеликий, але години півтори займе точно. Нам дуже сподобалось!

Тустань

Як дістатися зі Сколе: їхати до с. Урич через Корчин, Крушельницю, Підгородці. Повертати з траси Київ-Чоп на Корчин можна в с. Дубина біля заправки WOG (шлях коротше, але погана дорога), а можна в с. Верхнє Синьовидне (дорога краще).

GPS Тустані: 49.189667, 23.408594;

GPS музею: 49.184269, 23.401859

*******************

Тустань (http://tustan.ua) — це середньовічна наскальна фортеця. Дослідники вважають, що ця фортеця існувала у IX-XVI століттях як потужний оборонний, митний і адміністративний центр, який контролював 4 з 12 Карпатських перевалів. До нашого часу збереглися тільки пази в скелях для балок — близько 4-х тисяч, за якими і відновили ймовірний зовнішній вигляд укріплення.

На повороті до фортеці, біля церкви, розташований тематичний міні-музей, де можна побачити реконструкцію фортеці, артефакти з розкопок, подивитися фільм. Відвідування безкоштовне з квитком на огляд фортеці, дорослий коштує близько 50 грн. На під’їзді безпосередньо до входу на територію заповідника, повним ходом йшло будівництво дороги, парковки — зроблять з цього місця гідну туристичну локацію, з відповідною інфраструктурою. Це одне з небагатьох місць, де ми зустріли групу іноземних туристів. Безпосередньо навколо скель дуже все цивілізовано, доріжки і сходинки — все з дерева. Вражаюче місце.

Водоспад Гуркало

Як дістатися: їхати до села Корчин, з головної дороги з’їхати в місці впадання Малої Річки в Стрий (біля мосту). Через село реально доїхати до першого броду (їх всього три), а далі хіба що тільки машиною 4х4. Броди близько 15 см глибиною, на дні рухливі камені. Перепад висот +90 м. Час в дорозі десь 1,5 години.

Поворот на водоспад з головної дороги, GPS: 49.098919, 23.521092

Перший брід, GPS: 49.092192, 23.509277

Водоспад Гуркало, GPS: 49.084435, 23.472526

*******************

Пишу, і сама собі не вірю, бо ми не закінчили на Тустані програму цього дня, а поїхали у ще одне місце! Водоспад Гуркало — незабутня прогулянка — 3,5 км в одну сторону! Йти, в основному, по рівній дорозі, але без тіні, під палючим сонцем і в супроводі армії гедзів. А почалося все з того, що ми планували основну частину шляху проїхати на машині, але виявилося, що цю дорогу в 3-х місцях перетинає річка. На своєму лансері не наважилися долати броди, нам же ще в Київ якось доїхати треба після всього цього. Пішли пішки. Ви зрозумієте, що про гумові чоботи, трохи нижче, я написала не дарма, ой не дарма 🙂 У всіх карпатських прогулянках це, практично, мастхев.

Напрямок вельми безлюдний, самий що не є дикий туризм. Водоспад красивий, як і всі водоспади, загалом. Але пішки дістатися туди — це виклик. Нашій 6-ти річці можна сміливо давати туристичний розряд після всіх цих походів. І це ж ще не кінець, але на наступний день ми запротестували йти в яку б то не було далечінь. А що було далі, читайте тут: посилання.

Цю частину закінчу обіцяними бонусами з підготовки.

Лайфхак: Щоб Гугл-навігація не підводила, закешуйте карти — так вони будуть працювати і без доступу в інтернет. Заходимо в додаток Гугл-карти (Google maps), в меню програми знаходимо пункт «Карти офлайн» і натискаємо на «Оберіть свою карту». Виділяємо вручну необхідну область і натискаємо «Завантажити». Тепер ви точно не заблукаєте — карта в пам’яті вашого пристрою, а GPS покаже вам де ви знаходитесь (повинно бути включено визначення місцезнаходження). Гугл-мапи зручно використовувати для навігації по автодорогах.

Не заблукати в лісі вам знову ж таки допоможуть гаджети! Лісову навігацію здійснює програма OsmAnd (https://osmand.net/). Це безкоштовний туристичний навігатор, в якому: відображається мапа OpenStreetMap, а її створюють і доповнюють тисячі людей; дуже точно нанесені лісові стежки, струмки, джерела, водоспади та інші цікаві об’єкти; є можливість завантажити карту висот; є можливість роботи в режимі GPS-навігатора по лісових стежках. Інтернет потрібен лише для установки і початкового завантаження карт, далі можна працювати офлайн.

Лісове екіпірування й можливі ризики

Щоб пригоди були виключно приємними, перед гірськими вилазками або прогулянками в ліс треба екіпіруватися відповідно: широкі штани з щільної тканини, високі черевики або гумові чоботи, футболка + вітровка, головний убір — це основне, в рюкзаку не зайвим буде мати поліетиленові дощовики (крім дощу можна захиститися від раптового холодного вітру або постелити на траву на привалі). Обов’язково мати хоча б елементарну аптечку (моя, наприклад, містить: хлоргексидин у спреї, пластирі, сорбент, таблетки від алергії, парацетамол та ібупрофен дитячий); вода і перекус. Трекінгові палки — відмінні помічники, але в лісі завжди можна знайти економ-варіант.

Які неприємності можуть чекати в дорозі? Номер один — комарі та інші літаючі кусюки! Їх ви зустрінете зі 100% вірогідністю. Від комарів можна на одяг розпорошити спеціальний спрей і не забувати оновлювати, якщо прогулянка затяглася. Від кліщів теж допомагає, до речі.

Змії — від їх укусу захищають широкі штани і чоботи, уважність на привалі і простукування дороги перед собою. Важливо знати про правила першої допомоги при укусі, детально можна прочитати тут: https://moz.gov.ua/article/health/scho-robiti-pri-ukusi-zmii-i-jak-vberegtisja-vid-cogo За час наших лісових мандрів, ми бачили змій двічі — обидва рази на глиністій дорозі біля лісу, грілися на сонечку. Нападати їм немає ніякого резону, просто зачекайте поки змія зникне з очей, але коли будете йти назад пам’ятайте, що вона знову буде на цьому ж місці або поруч.

Отруйні рослини, ягоди і гриби. У тій місцевості просто біда з борщівником! Це гігантська рослина, вище людського зросту, я його прозвала гранд-кріп (через схожі суцвіття). Небезпечний фітоопіками, не наближайтеся до нього. І раджу погуглити першу допомогу, знадобиться, якщо контакт все-таки станеться. З ягодами все просто — не впевнені, не їжте. Ми їли тільки чорницю, в кінці червня її повно. З грибами правило таке ж, але ще і не чіпайте! Особливо донести це дітям, бо навіть просто дотик до блідої поганки має токсичний вплив на їх організм.

Готель «Вівчарик»

Знайшла його на Booking.com, але потім погуглила, відкрила сайт і домовлялася безпосередньо по телефону. Передоплату не просили, 700 грн / добу коштував номер на двох дорослих і дитину 6-ти років. Ми залишилися дуже задоволені своїм проживанням там. У номері: зручне двоспальне ліжко (для дитини — розкладний диван), дерев’яні меблі, холодильник, телевізор, чайник і чашки, ванна кімната з усім необхідним. Єдиний нюанс — стеля по типу мансарда, незвично спочатку. Всі номери знаходяться на другому поверсі, в коридорі цікаво розглядати історичні фотографії Сколе і оточуючих його природних цікавинок. У підвалі знаходиться ресторан з трьома невеликими залами і інтер’єром середньовічного замку. Харчувалися ми тільки там, якістю і смаком поданих страв були задоволені і цінами, до речі, теж. Сніданок замовляли з вечора на потрібний нам час, щоб заощадити на очікуванні та прийти вже на готовий. На першому поверсі знаходиться продуктовий магазин і у готелю є власна парковка.

«Вівчарик» розташований в зручному місці, на центральній вулиці, в пішій доступності від нього знаходиться абсолютно все: різноманітні магазини, аптеки, дитячий майданчик, вхід в Національний природний парк “Сколівські Бескиди”, навіть музей! Містечко Сколе справляє приємне враження — чисте, доглянуте, здається дуже зручним для повсякденного життя.

Читайте продовження статті тут: посилання.

Таїсія Романовська