Ви вже скучили за мною? Я так точно! Сьогодні розповім де я пропадав — про подорож у світ відірваний від цивілізації. Щоб ви розуміли, блог вести звідти просто неможливо — там світло у свята, не кажучи вже про інтернет, якого просто немає!

Отже, для вас не буде новиною, яка кількість вчень, книг, семінарів присвячено пошуку себе, свого місця в цьому світі, своєї внутрішньої гармонії, і майже всі вони тим чи іншим чином стосуються теми «залежності» сучасної людини від інтернету і гаджетів (навіть до панд добралася ця пошесть). Ми перестали спілкуватись вживу, не можемо збагнути що нам робити без допомоги гугла в екстреній ситуації та найголовніше, ми не роздивляємося навсебіч під час наших мандрівок, цей величезний світ ми досліджуємо крізь екран камери, яка все одно не здатна передати всі враження в комплексі. Як наслідок, ми перестали відпочивати. Звісно, відпочинок — це поняття суто індивідуальне, але, погодьтесь, досить складно відпочити від усього, що переслідує тебе в повсякденному житті, привізши його з собою на курорт у вигляді маленького прямокутника смартфона.

Я — прихильник теорії, що не можна з впевненістю говорити про щось, чого ніколи не пробував, тому вирішив відчути відсутність зв’язку на власній шкурі.

В спекотному Королівстві Камбоджа є берегове місто Сіануквіллє (Sihanoukville), звідти і почалося моє занурення у нові враження. Як і в більшості азійських країн, особливо в їх невеликих містах, орієнтація на місцевості там досить приблизна, але найголовніше — дістатися моря, далі все якось складеться саме собою. За попередньою домовленістю, мені необхідно було знайти бар з романтичною назвою «Wish you were here» (навіть тут чули про Пінк Флойд), який знаходиться на пляжі Otres Beach і саме навпроти нього, в якийсь досить приблизний час, буде човен, який і являє собою телепорт чи то в минуле, чи то в реабілітаційний центр для сучасної зайнятої людини, панди чи іншої істоти.

У водах Сіамської затоки розташувався маленький острів Ко Та Кью (Koh Ta Kiev), але будь-який столичний українець, звісно побачить у його назві дещо рідне. Там на мене чекав мій притулок на наступні 9 днів — найдорожче бунгало: 3 дерев’яні стіни із солом’яним дахом, ліжком, ящиком, прибитим до підлоги, етажеркою, 2-ма стільцями та столиком. Це все, що потрібно панді без інтернету для повноцінного відпочинку.

На острові немає електрики в приватних зонах, і підзарядити мобільний телефон, планшет, ноутбук та інше, що може тобі знадобитися, можна з 6-ти до 9-ти вечора на барі. Туалет — ще одне місце, де є світло, але це все. Мешканці острова зустрічали захід сонця приблизно о 6:20 вечора, о 7:00 за розкладом вечеря, тобто зворотній шлях із бару в бунгало пролягав в абсолютній темряві, і все необхідне перед сном доводилось робити також в темряві. Наш душ знаходився в солом’яному сараї і фактично складався із двох діжок з водою і двох кухликів на додачу для поливання себе. У першій діжці була вода з океану, в другій — чиста вода, привезена на острів з материка. Часто з душу вечорами було чутно галас новоприбулих, бо досить складно після заходу полити себе холодною водою, але пізніше вони загартовувались або їм ставало зрозумілим, що душ треба приймати вдень.

Одного разу, мій шлях з душу перекрило біле теля, яке йшло додому. Воно злякалось, як, власне, і я. Так ми і стояли, дивились один на одного прикидаючись, що ми не живі. Приблизно через хвилину безуспішного вдавання я, як більш розумне створіння з нас двох, відважився на перший крок. Я повільно пішов до свого бунгало і вже на його сходах обернувся подивитись на теля. Воно ще трохи почекало і таки пішло додому своїм шляхом. Це була моя перша пригода з дикими тваринами на острові.

Моє бунгало, як мені здалося, раніше було житлом любителів котів. Маленька кішка провела весь мій перший день на острові під моїм ліжком, іноді виглядаючи та вимагаючи її почухати. Але серед ночі інший кіт із зламаним хвостом прийшов прямісенько в моє ліжко і почав чіпати мене лапою з кігтями. Я в мить прокинувся і наступної хвилини був вже десь під стелею, збираючись з духом розібратись що то там є. Я дійсно думав, що то був величезний щур, який вже вкусив мене і я скоро помру. Я знайшов кота під ліжком, він робив вигляд, що спить тут вічно і не розуміє, що відбувається. Деякий час потому, я заспокоївся і кіт знову прийшов до мене в ліжко. Залишок ночі він намагався зайняти настільки багато місця на ліжку, наскільки це можливо і періодично перевіряв чи я не сплю. В якийсь момент він вирішив попрацювати обігрівачем в цю безвітряну ніч температурою близько +30 С, витягнувся всім тілом вздовж мене і притиснувся ближче. Мені так і не вдалося поспати.

На острові сніданок, обід та вечеря завжди відбувались в один і той самий час: сніданок о 7-й ранку, обід о першій годині та вечеря о 7-й вечора. На сніданок ми мали вибір з трьох страв однакових кожен день, на обід та вечерю в меню було також 3 варіанта, але вони змінювались щоденно. Ці варіанти враховували будь-які смакові уподобання, за виключенням, звісно, убодобань панди. Іноді я мав вибір з двох страв (найщасливіші дні в гастрономічному плані), але іноді на вечерю я мав спецстраву від шефа (тому що жодна зі страв мені не підходила). І це острів, ти не можеш просто взяти та піти до іншого ресторану. Це був перший раз в моєму житті, коли я питав офіціанта, що я буду їсти на вечерю, а не навпаки!

Мене вистачило рівно на три дні суцільного неробства, а потім я знайшов на барі саморобну мапу острова і запитав бармена куди тут можна піти. На острові виявилось декілька гест-хаусів з барами, декілька різних пляжів, рибацьке село та Слоняча скеля (мис, з якого можна стрибати у воду). І відповідно до мапи все це з’єднано дорогами. Але! Ви колись бували у джунглях? Я тепер був! В реальному світі всі ці дороги є стежками в джунглях і вони зовсім не прості для проходження. Вздовж цих імпровізованих стежок місцеві жителі зробили помітки на деревах, за якими можна дістатися із пункту А в пункт Б, таким чином, цього дня я отримав безцінний досвід орієнтування на місцевості. Коли я продерся крізь джунглі, я набрів на локальну пустелю, перетнув її — з двох боків мене оточили стіни з колючих кущів, потім я знову сховався в густих джунглях. І тут моя кінцева мета була досягнута, я вибрів до рибацького села. Я вирішив не заходити до нього, і так викликав хвилю зацікавлення серед місцевих діточок, а влаштувався на березі океану і здалека почав спостерігати за тихим плином життя простих камбоджійських рибаків та їх сімей.

Того року мені пощастило зустрічати Новий рік вдруге. Якщо щось пішло не так у новорічну ніч, я мав можливість виправити це на острові. Кхемерський новий рік починається 13-го квітня і я чув, що продовжується до 15-го, але на острові у нас було два дні живої музики і дуже багато коктейлів. В перший день святкування Нового року для нас виступав британський хіпі-гурт: дівчина солістка і її хлопець — людина-оркестр. Вони співали пісні з власного репертуару (про все, а також мир, надію та віру) та декілька каверів, але для створення цієї абсолютно незабутньої атмосфери, вони відмовились використовувати мікрофон, аби не заглушати шум хвиль, а злитися з ним своєю творчістю. Наступного дня група музикантів грала на пляжі вже з усім можливим обладнанням, це був вже серйозний кавер-гурт і вони взяли собі за мету примусити всіх танцювати. Я слухав їх плаваючи в океані та ловлячи хвилі.

А ще в моєму гест-хаусі був справжній пліт. Він був прив’язаний до дерева під берегом і я позичив його, щоб відчути себе справжнім морським мешканцем. Я був капітаном! Використовуючи мотузку, я проплив приблизно 100 метрів і прив’язав пліт знову. Там було достатнє глибоко і можна було плавати, не побоюючись морських їжаків і стрибати у воду — це було супер!

Мій останній вечір на острові був найдушевнішим за цю мандрівку. Нечисельні мешканці острова сиділи у барі і слухали імпровізований концерт бразильця Густаво, дуже спокійний та умиротворений, переплетений із звуками океану. Ідеальна атмосфера, щоб відчути себе сентиментально сумним, але відпочилим.

«В який момент ти відчув нестачу інтернету та відірваність від усього світу?» — спитаєте ви. В цілому, так і не відчув. Це те місце, де тобі нікуди не треба поспішати, де можна спати в найстрашнішу спеку, де є дуже багато океану і скільки завгодно часу, щоб його дослідити, де завжди шумлять хвилі, а сонце сідає прямо в них. Мені здається я в житті не бачив стільки зірок. Вони неймовірно яскраві і сліпуче гарні! І саме там день здавався довшим, повнішим, в ньому нібито було більше часу.

Так я знайшов рецепт, який дозволяє зробити свій відпочинок завершеним, таким, що в останній день не захочеться сказати: «Як швидко він промайнув!» — і повернутися додому вже в очікуванні наступного. Тепер, коли мені необхідно уявити місце, в якому мені добре і спокійно — я згадую острів Ко Та Кью: жовтий пісок, бірюзову воду, джунглі та мільярди зірок, і просто слухаю як шумить океан, який ніщо не перебиває.

Розповідь записала Тетяна Гаврилова

Напишіть відгук